Інелла Огнєва
30 марта 2020 года
В день похорон Инеллы я писал, что надеюсь, что её стихи будут изучать в школе.И ВОТ ПРИЗЫВ ОТ Наталии Бондарь.
Размещено в 11:48 29 марта 2020 года.
· .....замість ТИСЯЧІ СЛІВ про жаль - зробіть ОДНУ ДОБРУ СПРАВУ ... і це буде ВАША ВДЯЧНІСТЬ за неймовірно душевну поезію нашої Інелли...
Седечно прошу тих, хто цінує українську поезію та щиро переживає за долю спадку Інелли Огнєвої - підписати петицію перейшовши за посиланням
https://petition.president.gov.ua/petition/89302
(Шукайте за номером №22/089302-еп) про присвоєння поетесі та письменниці Інелла Огнєва державної нагороди, а також, щоб її твори були включені до шкільної програми з української літератури. Голосів треба зібрати багато - 25000, часу мало - 80 днів (Дата оприлюднення петиції: 17 березня 2020).В пам'ять про надзвичайно щиру дівчинку прошу приєднатися всіх небайдужих. Прошу поділитися петицією та попросити своїх друзів також проголосувати. Це займе 5 хвилин вашого часу, а пам’ять залишиться на віки...
Дякую.
К сожалению, подпись петиции - это не просто и быстро, как пишет Наталья. Я не думаю, что успеем подписать за 80 дней. Моё мнение надо подготовиться и повторить сбор подписей через годик. Но конечно надо попробовать и с первой попытки.
ПОДПИСЫВАЕМ!
Инелла Огнева
29 октября 1999 - 12 марта 2020
14 марта 2020 года
Бог послал этого ангелочка на нашу землю, чтобы он сделал нас лучше!
Но, он так за ним скучал, так нуждался в его обществе, что вернул его на небо.
Нам остаётся только скорбеть и ПОМНИТЬ!
Благо, что она оставила нам, нашим детям и внукам то, что нужно не просто помнить, но и учить!
Каждое её стихотворение, каждое четверостишье наполнено огромной житейской мудростью и филосовским смыслом.
Она учит нас добру, постановке и достижению своих целей, правильным взаимоотношениям между людьми. Такое впечатление, что рукой этой девочки водил ОН.
Надеюсь, что многие её стихи войдут в школьную программу.
Похоронена Инелла в Буче (30 мин от Киева), где она и жила.
Ясними зірками до нас...
За мріі боротися треба!
Бажанне залежать від вас!
Як часто ми дивимось вгору,
Чекаєм ясний зорепад,
Чи рибку злотаву із моря,
Чи інших чарівних принад...
А диво насправді не в мріях
І справжні ясні чудеса
Насправді приховані в діях...
Не пустять зірки небеса,
Якщо не підемо за ними
Невпинно рішуче вперед
І станем зірками ясними!
***
Посмішка крізь втому, може, прояв сили?Може, звична маска від людських
питань?
Посмішка крізь втому,
мов підбиті крила,
Мов броня остання,
найтонкіша грань...
***
Вічні нарікання - то ознака злості,Чи, можливо, серця, де нема тепла?
Може, то самотність весь душевний
простір
У вогні образи знищила до тла?
***
Людина має право на утому…На те, щоб не утриматись від сліз…
Сховатися від світу в себе вдома…
Або втекти у тихий темний ліс…
Людина не залізна… Вона може
Стомитися від всього в якусь мить…
До інших стати трішечки ворожа
І виказати все, що їй болить…
Засуджувать не треба поспішати,
У душу заглядати їй не слід…
Людина має право не встояти,
Не втримати на плечах цілий світ…
Людина має право на невдачі,
На помилки, падіння у житті…
І ці моменти слабкості не значать,
Що має потонути в каятті…
Людині треба просто розуміння,
Не осуд і не жалість-співчуття!
Не треба в неї кидати каміння,
Стомитись може кожен від життя…
Не слід казать: «Мені б твої проблеми!
Є ті кому ще важче ніж тобі!»
кожен має миті,
У які втрачає сили
чи контроль.
Можуть їм боліти
крила перебиті,
Люди - то не сейфи,
не знайдеш пароль.
***
Маски поспадають,створені зі страху,
І Людей побачим
справжніх у ту мить!
І тоді, можливо, вільним
врешті птахом
Щось незриме
в небо чисте
полетить.
***
Це вірно, та душа у всіх окрема…Не слід усіх судити по собі…
Ми люди — ми не роботи залізні…
Ми можемо стомитись в якусь мить…
Причини можуть бути зовсім різні…
Людину треба просто зрозуміть…
Хтось може крикнуть в запалі щось грізно,
А потім шкодувать за ті слова…
Пробач йому — людина не залізна…
Усі ми робим помилки бува…
Щодня в метро, у черзі, чи крамниці
Ми бачимо розлючених людей…
Здається, їм дай волю посвариться,
Сварилися б невпинно цілий день…
Але, якщо замислитись, а може,
Усе насправді зовсім навпаки….
Стомилися, тому такі ворожі,
Чому б не простягнути їм руки?
Згадайте, чи ви самі не робили
У запалі в образі щось таке,
Що стримати у мить ту не зуміли,
Щось геть на вас не схоже і гірке…
Щасливі не кричать тобі у спину…
Кричать нещасні, ті кому болить…
Не слід судить людину — бо людина
Не втриматися може в якусь мить…
Давайте станем трішечки добріші,
Розбудимо у серці співчуття…
І стануть зразу люди щасливіше
І легшим стане в кожного життя…
Давайте будем іншим дарувати
Тепло своє підтримку і добро…
І навіть коли важко пам’ятати,
Усі ми люди, що б там не було.